|
Еміліян Ковч Чому наші від нас утікають
Пропонуємо нашим відвідувачам текст книги священномученика Еміліяна Ковча «Чому наші від нас утікають». Твір було передруковано по частинах з оригінального видання 1932 року в українській версії міжнародного богословського часопису «Сопричастя» (впродовж 2003 року). Текст публікуємо у авторській редакції із збереженням усіх мовних особливостей оригіналу.
Праця блаженного о. Еміліяна Ковча є спробою висвітлити причини, через які його сучасники покидали власну Церкву і ставали римо-католиками чи адептами інших віровизнань. Хоч нині проблема «дезерції вірних з нашого обряду» не є такою актуальною, однак деякі причини й обставини цього явища, які блаженний Еміліян висвітлює у своїй праці, можемо спостерігати і сьогодні. Тому перевидання цього твору важливе не лише для вивчення діяльности і популяризації особи новопроголошеного священномученика, але є його своєрідною допомогою для нас у розв’язанні проблем, які він побачив свого часу і які залишаються актуальними також для нас, християн третього тисячоліття.
Автор книги вказує на дві причини покидання рідного обряду, які, на його думку, відігравали важливу роль. Це, по-перше, той стан літургійно-обрядового життя, який був характерний для УГКЦ першої половини минулого століття і, по-друге, рівень тодішнього духовенства. Відповідно до цього зорганізовано і структуру книжки, що складається з двох більших частин (І — Обряд, ІІ — Духовенство).
У першій частині автор розглядає вибрані аспекти — мову богослужень, церковний спів, богослуження як таке, тощо. Після критичних зауважень подаються власні практичні пропозиції, як розв’язати ту чи іншу проблему. У другій частині, присвяченій духовенству, заторкнуто деякі аспекти, що стосуються його «виховання» священиків, жонатого стану, майнових справ, участи у суспільній роботі та ін.
Блаженний Еміліян у своїй праці дуже влучно підмічає проблеми, які на перший погляд могли б здаватися не дуже важливими, але у своїй сукупності впливали на духовно-моральну кондицію Церкви його часів. Відносно пропозицій автора щодо практичного подолання тих чи тих проблем, то потрібно зазначити, що його мислення, у багатьох випадках, є певною мірою профетичним, бо лише через 35 років ІІ Ватиканський Собор задекларував деякі ідеї, що їх о. Еміліян висловлював ще у 1932 році.
Звичайно, способи розв’язання проблем, які пропонує о. Еміліян, нині не завжди можна приймати беззастережно, зваживши на історичні реалії, у яких жив він, і на популярний характер його твору. Деякі його поради виглядають як «латинізуючі» і не завжди суголосні з духом східного богослов’я і літургії. Але навіть попри те, що праця о. Еміліяна не є науковим дослідженням, а радше популярним викладом власного бачення проблеми, вона містить цінні спостереження з життя нашої Церкви, висвітлює те чому, часто, не приділяють багато уваги а що є дуже важливим.
Стиль твору, не зважаючи на деякі мовні особливості які не просто сприймати читачам мало знайомим із мовою галичан поч. ХХ століття, приваблює публіцистичною гостротою і свідчить про заан∂ажованість автора. Він пише про речі, які його глибоко непокоять, а не лише констатує факти як байдужий спостерігач.
У своїй праці о. Еміліян радше спонукає замислитись над питанням які розглядає замість того щоб подавати якісь категоричні розв’язки. Можна припустити, що він усвідомлював надзвичайну складність порушеної проблеми і неможливість її дефінітивно розв’язати малим коштом. Але обговорення вже є першим кроком до подолання тому праця блаженного Еміліяна є свого роду знаком для нас — тих, хто будує Церкву Христову нині, будучи водночас і «живими каменями», і будівничими!
|