Канонічними Часами називаємо всі Богослужби поза Божественною Літургією, що є не тільки Богослужбою, але рівночасно й Безкровною Жертвою. До канонічних часів належать слідуючі Богослужби: Вечірня, Повечеріє (Мале й Велике), Утреня, Часи: 1-ий, ІІІ-ій, Vl-ий, ІХ-ий і Обідниця, коли не відправляється Божественної Літургії, що трапляється часто під час Чотиродесятниці - Великого Посту.

Всі ті Богослужби витворилися зі спільних молитов давніх монахів, які, присвятивши своє життя повністю Богові, ділили його на працю, молитву й спочинок, переплітаючи їх між собою. З того приводу період дня й ночі мав свої відповідні, призначені собі чинності, що їх монахи в своєму спільному житті точно придержувалися. Спочатку були то неоформлені спільні молитви, які по більшій части складалися з відчитування чи рецитовання певної кількости псальмів і читання певних «перікоп» (відступів - частин) Святого Письма. То були нічні молитви, що в висліді дали почин таким Богослужбам, як Вечірня Литія («Всенощноє Бдініє» - Цілонічне Чування), Повечеріє й Полунощниця. Відносно денних молитов, то вони в своєму пізнішому розвиткові дали такі Богослужби, як Утреня, Чотири Часи і Обідниця.

Джерело для посилання:
Мирослав Іван Любачівський, Канонічні часи в Давній Церкві, Рим 1990.

Для максимально повного використання стародруків як джерел з історії культури та культурних зв'язків необхідний докладний їх облік і науковий опис. Протягом останніх років ведеться значна робота в галузі каталогізації стародруків. Уже створено каталоги видань окремих друкарень та друкарів, каталоги деяких бібліотечних і музейних збірок, зведений каталог стародруків, що зберігаються у книгосховищах Львова. Особливо цінним є підготований Т. Н. Каменєвою і О. О. Гусєвою каталог українських стародруків з багатющої збірки Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна.

Наявність цих матеріалів, а також багаторічна праця авторів у галузі вивчення вітчизняної стародрукованої спадщини дали змогу підготувати зведений каталог усіх доступних для дослідження книг, надрукованих кириличним і латинським шрифтами на Україні протягом XVI—XVII ст. (вип. 1 — видання 1574—1700 рр., вип. 2 — видання 1701—1800 рр.). Пропонований каталог має завдання зібрати відомості про друки, які дійшли до наших днів, і про видання, наявність яких підтверджується надійними джерелами (документація друкарень, листування авторів і видавців, посилання в стародруках, рукописні копії з стародруків тощо). Видання, про які є суперечливі або не досить надійні повідомлення у наукових працях чи у бібліографічних виданнях, до цього каталога не включалися.

У бібліографічних покажчиках нерідко місце видання визначалося лише на підставі наявних в книгах вказівок про час і місце написання друкованого твору. Ряд дат бібліографи запозичили з бібліотечних каталогів, у яких дефектні примірники були датовані гіпотетично. Нерідко бібліотечні працівники пов'язували примірники без вихідних даних з наявними у бібліографії описами видань неіснуючих або неправильно датованих. Так трапилося, зокрема, з львівським Євангелієм, яке відносили до 1683 р. У деяких бібліографіях зареєстровано як окремі видання твори, що були складовими частинами інших книг. Низка видань, які дослідники приписували українським друкарням, насправді були надруковані поза межами України. Наприклад, раніше вважалися острозькими виданнями твір Максима Грека О крестном знаменіи (Каратаев, 1883, 110), ставленицька грамота єпископа Кирила Терлецького (Каратаев, 1883, 135), Пандекти Никона Чорногорця (Каратаев, 1883, 307). Як показало дослідження орнаментики і шрифтів, ці книги надруковано у Вільнюсі [55]. Також вільнюськими виданнями виявилися книга О седми тайнах (вийшла в складі Требника 1617 р., а не як видання львівської друкарні Арсенія Желиборського), твір І. Орновського Niebieski Merkuriusz (його приписували Чернігівській друкарні). Внаслідок помилок різного характеру до бібліографій потрапили такі праці, як львівський Октоїх 1601 р., Зерцало... Кирила Транквіліона Ставровецького з датами Унів, 1695 р., Унів, 1696 р., Унів, 1697 р., його ж Євангеліє учительне з датою Унів, 1686 р., Анфологіон, Львів, 1641 р. та ін. [56]

Висловлюємо щиру подяку авторам книги Якиму Запаскові та Ярославу Ісаєвичу
за дозвіл на публікацію цієї книги.

Джерело для посилання:
Я. Запаско, Я. Ісаєвич, Каталог стародруків виданих на Україні. Книга перша (1574-1700), Львів 1981.

У цьому документі для відображення нестандартних символів використовується шрифт Arial Unicode MS!

Вісімнадцяте століття — період дальшого розвитку української культури. На її характері позначилися насамперед загострення класових суперечностей, посилення демократичних течій у суспільно-політичному русі, активізація міжнародних культурних зв'язків. Все це тією чи іншою мірою відбилося і в тогочасному друкарстві. В перші десятиріччя XVIII ст. воно продовжувало йти второваними раніше шляхами, однак з середини сторіччя, особливо з 70—80-х років тематика видань урізноманітнюється. Окремий період в історії друкарства цієї доби починається з 1765 p., коли виходять книги новим шрифтом, спеціально призначеним для світського друку.

На початку XVIII ст. найважливішими видавничими осередками на Україні залишалися друкарні Києво-Печерської лаври, чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, львівського Ставропігійського братства. З 30-х років до них приєдналися Унівська і Почаївська друкарні, а наприкінці XVIII ст.— декілька друкарень, що користувалися «гражданським» шрифтом. На Правобережній і Західній Україні діяли також друкарні, що видавали книжки латинською, польською та іншими мовами.

Висловлюємо щиру подяку авторам книги Якиму Запаскові та Ярославу Ісаєвичу
за дозвіл на публікацію цієї книги.

Джерело для посилання:
Я. Запаско, Я. Ісаєвич, Каталог стародруків виданих на Україні. Книга друга (1574-1700), Львів 1984.

У цьому документі для відображення нестандартних символів використовується шрифт Arial Unicode MS!

Друга частина другої книги каталога стародруків, виданих на Україні, включає опис видань, опублікованих протягом 1765 – 1800 рр. Завершуючи зведений каталог стародруків України, вона має і самостійне наукове значення для дослідників історії і культури останньої третини XVIII ст.

Провідне місце в друкованій продукції того часу поступово зайняли світські друки: підручники, офіційні розпорядження, почасти також наукові праці і художня література. Численні видання засвідчують активізацію російсько-українських культурних взаємин, розгортання зв'язків з країнами Центральної і Західної Європи. Важливе значення для дальшого розвитку друкарства мало видання, починаючи з 1765 р., книг новим світським шрифтом – гражданкою. Ці книги публікувалися в новозаснованих друкарнях у Єлисаветграді, Кременчуку, Катеринославі, Харкові, Миколаєві, окремі з них – також у Почаївській та Бердичівській друкарнях. З 1787 р. діяла «гражданська» друкарня Київської академії (в приміщенні друкарні лаври).

Головними осередками кириличного книговидання залишалися старі друкарні у Києві (лаврська), Львові (друкарня братства, з 1790 – Ставропігійського інституту), Почаєві. Поряд з церковнослов'янськими видавалися книги українською літературною мовою, близькою до народнорозмовної. Найбільшим центром книговидання іноземними мовами в останній чверті XVIII ст. стала друкарня Піллера у Львові. На українських землях іншомовне друкарство було пов'язане не тільки з проживанням на Україні іноземців, а й з тією роллю, яку іноземні мови відігравали в тогочасній школі і у побуті панівних класів. Значно зросла в другій половині XVIII ст. кількість видань у формі листівок (оголошення, циркуляри, бланки тощо), а також книг українських авторів, надрукованих поза межами України; облік їх повинен стати темою спеціальних бібліографічних праць.

Висловлюємо щиру подяку авторам книги Якиму Запаскові та Ярославу Ісаєвичу
за дозвіл на публікацію цієї книги.

Джерело для посилання:
Я. Запаско, Я. Ісаєвич, Каталог стародруків виданих на Україні. Книга друга (1574-1700), Львів 1984.

У цьому документі для відображення нестандартних символів використовується шрифт Arial Unicode MS!

Як перейти за порядком намагання за видання богослужбових книг у Київській з'єднаній митрополії впродовж 17-го віку, яким присвячений окремий нарис у попередньому 15-му томі « Записок ЧСВВ » (ст. 111-23), то бачимо, що в них першусього видніє на сущна потреба Служебника споміж найбільш необхідних церковних друків Требника, Часослова тощо, без огляду на те, що саме він являється першою літургічною публікацією молоденької українсько-білоруської Церкви з віленської печатні Л. Мамонича 1617 р. Не згадуючи того, що вже 1630 р. сама Конґреґація Пропаганди в Римі була рішилася видати перевірені за виправленими грецькими текстами церковнослов'янські Літургії, видимо, що між вимогами для реорганізації Київської з'єднаної митрополії, яку то мала перевести намічена її візитація в 1647 р., на першому місці стоїть вимога друку архиєратикона і служебника та інших церковних книг після попередної ревізії та поправи. А коли до цього не прийшло, через вибух козацько-польської війни, то 1655 р. сам митр. А. Сєлява із своїми єпископами настирливо просив, щоб Пропаганда видала в Римі часослов і служебник й інші літургічні книжки, і вона рішила зараз таки приступити до служебникового друку. Лише трагічною воєнною ситуацією в Польщі, залитій московською, козацькою і шведською навалою, можна пояснити, що він не появився; але як це лихоліття минуло, василіянська капітула в Вільні 1667 р., під проводом митр. Г. Колєнди, рішила приступити до друку служебників й требників, після належної їхньої ревізії та віднови друкарні при тамошному святотроїцькому монастирі.

Джерело для посилання:
М. Ваврик, До історії служебника в Укр. Кат. Церкві в 2-ій пол. 17-го ст. // Analecta Ordinis S. Basilii Magni, 16, Рим 1979, 98–142.

В історії церковно-літургічних видань Української Католицької Церкви одна з найважливіших пам'яток — це Служебник митр. Кипріяна Жоховського, що появився друком у Вільні 1692 року і займає перше місце між богослужбовими публікаціями 17-го ст., не тільки з огляду на ім'я видавця, але й своїм виїмковим об'ємом та завдяки докладним даним про його постання, яких не мають аж в такій мірі інші наші церковні друки того сторіччя. Тому-то ми вважали за вказане попередити наш уже здавна уплянований нарис про нього двома загальними ескізами про історію літургічних видань у Київській митрополії, з'єднаній з Апостольською Столицею Риму, цілого того сторіччя і зокрема про її Служебники 2-ої половини 17-го ст.

Коли попередні Служебники не виходили поза рамки невдалих спроб їхньої публікації, за виїмком одинокого маленького друку нашої Літургії св. Івана Золотоустого в латинській транскрипції та з польським перекладом, заходами о. Пахомія Огілевича, ЧСВВ, в Вільні 1671 р., то Служебник 1692 р. нав'язує до рішень нашої ієрархії та проводу Василіянського Чину, зібраних на спільній нараді в папського нунція в Варшаві, Опіція Паллавічіні, 25 березня 1683 р., приступити до видання літургічних книг для нашої Церкви.

Джерело для посилання:
М. Ваврик, Служебник Митр. К. Жоховського 1692 р. (Генеза й аналіза) // Analecta Ordinis S. Basilii Magni, 18, Рим 1985, 311–341.

Перше сторіччя в літургійному житті молоденької українсько-білоруської кат. Церкви після Берестейської Унії започаткувалося — можна сказати — аж надто цінними виданнями обох найважніших церковних книг Служебника й Требника у виленській друкарні Л. Мамонича в 1617-8 р., зредаґованих при співпраці св. Йосафата та інших святотроїцьких василіян та надрукованих коштами литовського канцлера кн. Л. Сапіги. Головно маємо тут на думці подані на вступі до одної й другої книги окремі « Науки » з подрібними вказівками для священиків, як відправляти св. літургію та як поводитися в усяких випадках при звершуванні св. Тайн, що не стрічаються в попередніх друкованих служебниках й требниках. До речі перша з них « Наука іереомъ до поряднаго отправованія Службы Божое велце потребная », на вступі Мамоничевого Служебника (к. 26), мала навіть вплив на подібні поучення в Могилянських Служебниках 1629 і 1639 р. та в формі «Учительного Извѣстія » продовжує друкуватися в московських та інших літургіконах. І знову друга « Наука о седми тайнахъ церковныхъ презвитеромъ до пристойнаго шафованя тайнами святыми барзо потребная » в вищезгаданому Требнику (178 ст.) теж не осталася без впливу на Могилянський Требник 1646 р. і на інші подібні поучения тодішніх православних письменників С. Косова, А. Пузини тощо.

Джерело для посилання:
М. Ваврик, Церковні друкарні й видання в Укр. Кат. Церкві 17-го ст. // Analecta Ordinis S. Basilii Magni, 15, Рим 1974, 111–120.

Джерело для посилання:
Ф. Максименко, Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках, Львів 1975.