Українська церковно-обрядова термінологія, що розвивалася протягом десятьох століть, потребує нині термінографічного опрацювання. Здобутки сучасної україністики в цій ділянці є, на жаль, дуже скромними: кілька енциклопедичних та перекладних словників церковної лексики (див. “Джерела”), які навряд чи виконують окреслену вище “філологічну” функцію. Тому «Словник церковно-обрядової термінології» (далі — СЦОТ) створено насамперед із метою  заповнити зазначену лексикологічну лакуну.

Термінографічний опис сучасного стану української церковно-обрядової термінології, представлений у нашому словнику, вважаємо, буде неповним без бодай короткого висвітлення історії розвитку цієї терміносистеми в українській мові та визначення її собливостей.

Українська церковно-обрядова термінологія зародилася разом із церковним обрядом у греко-візантійській культурі й була перенесена на давньоукраїнський мовний ґрунт передусім через перекладені старослов’янською мовою (тоді сакрально-культовою мовою східних слов’ян) священні та богослужбові книги. Модифікована в лінгвальних умовах України старослов’янська – церковнослов’янська мова забезпечувала церковно-комунікативну сферу (принаймні її писемний аспект) аж до кінця ХІХ ст. Формування церковно-обрядової термінології східнохристиянського обряду відбувалося, таким чином, у надрах церковнослов’янської мови та на основі грецької прототерміносистеми, у відчутній залежності від останньої. Церковно-обрядова термінологія періоду ХІ – ХІХ ст. являла собою: а) власне запозичення з грецької мови; б) морфологічні та в) семантичні кальки грецьких термінів.

Специфікою спеціальної сфери функціонування церковно-обрядової термінології в цей період було те, що її писемний та усний аспекти перебували в різних мовних площинах (писемну ділянку забезпечувала сакрально-культова церковнослов’янська мова, усну – народна, українська мова), що було суттєвою перешкодою для їхнього активного перехрещення та взаємопроникнення (йдеться передусім про вплив у напрямку “усна сфера – писемна сфера”). Важливим гальмівним фактором виступала також стилістична неоднорідність усної та писемної сфер функціонування церковно-обрядової термінології: урочисто-піднесений, “високий” характер першої, розмовний – другої. Ці ж причини унеможливлювали вплив на писемну сферу використання церковно-обрядової термінології загальнолітературної мови та проникнення сюди елементів загальновживаної лексики.

Висловлюємо щиру подяку авторові книги Наталії Пуряєвій
за дозвіл на публікацію цієї книги.

Джерело для посилання:
Н. Пуряєва, Словник церковно-обрядової термінології, Свічадо, Львів 2001.