ПЕРЕДМОВА

Друга частина другої книги каталога стародруків, виданих на Україні, включає опис видань, опублікованих протягом 1765 – 1800 рр. Завершуючи зведений каталог стародруків України, вона має і самостійне наукове значення для дослідників історії і культури останньої третини XVIII ст.

Провідне місце в друкованій продукції того часу поступово зайняли світські друки: підручники, офіційні розпорядження, почасти також наукові праці і художня література. Численні видання засвідчують активізацію російсько-українських культурних взаємин, розгортання зв'язків з країнами Центральної і Західної Європи. Важливе значення для дальшого розвитку друкарства мало видання, починаючи з 1765 р., книг новим світським шрифтом – гражданкою. Ці книги публікувалися в новозаснованих друкарнях у Єлисаветграді, Кременчуку, Катеринославі, Харкові, Миколаєві, окремі з них – також у Почаївській та Бердичівській друкарнях. З 1787 р. діяла «гражданська» друкарня Київської академії (в приміщенні друкарні лаври).

Головними осередками кириличного книговидання залишалися старі друкарні у Києві (лаврська), Львові (друкарня братства, з 1790 – Ставропігійського інституту), Почаєві. Поряд з церковнослов'янськими видавалися книги українською літературною мовою, близькою до народнорозмовної. Найбільшим центром книговидання іноземними мовами в останній чверті XVIII ст. стала друкарня Піллера у Львові. На українських землях іншомовне друкарство було пов'язане не тільки з проживанням на Україні іноземців, а й з тією роллю, яку іноземні мови відігравали в тогочасній школі і у побуті панівних класів. Значно зросла в другій половині XVIII ст. кількість видань у формі листівок (оголошення, циркуляри, бланки тощо), а також книг українських авторів, надрукованих поза межами України; облік їх повинен стати темою спеціальних бібліографічних праць.

У другій половині XVIII ст. відбулися також значні зміни в галузі художнього оформлення українських стародруків. До сказаного з цього приводу у спільному вступі до першої і другої частин другої книги [*]треба додати, що запровадження гражданського шрифту на Україні призвело до розмежування її друкованої продукції на дві виразно окреслені групи як за змістом, так і за характером оздоблення. Книги кириличного шрифту, переважно культового призначення, продовжували оздоблюватися в усталеному традиційному дусі: для них застосовувались гравійовані форти, сюжетні текстові ілюстрації, численні заставки, кінцівки, взористі ініціали. Правда, багато з цих прикрас відбиті з старих дощок або скопійовані з творів видатних українських граверів кінця XVII – першої половини XVIII ст.– Леонтія Тарасевича, Аверкія Козачківського, Макарія, Григорія Левицького. Оригінальних творів книжкового оздоблення в цей період створено мало. З другої половини і особливо в останній третині XVIII ст. стара українська класична гравюра так само, як і церковнослов'янська книга, з якою вона була тісно пов'язана, поступово, але невідворотно йшла до занепаду. Творча діяльність ряду граверів цього часу, серед яких були й здібні майстри (Яків Кончаківський, Йосиф і Адам Гочемські, Федір Стрільби-цький, Теофіл Троцкевич, Федір Раковецький та інші), змогла лише загальмувати, але не зупинити закономірний процес її згасання.

Цілком іншого характеру, так би мовити, аскетичного, набуло художнє оформлення українських книг другої половини XVIII ст., надрукованих гражданським шрифтом. Невеликі за обсягом, в м'яких, як правило, обкладинках, зі сторінками, щільно заповненими сірувато-монотонними рядками суцільного тексту, вони різко відрізнялися від багато оздоблених фоліантів кириличних книг. Художні прикраси в гражданських друках відразу ж після їх появи були зведені до мінімуму: зрідка трапляється орнаментальна віньєтка на складаному, навіть без лінійних рамок, титулі, одна-дві невеличкі, здебільшого рокайлеві, заставки, такі ж кінцівки; гравійовані форти і сюжетні ілюстрації в них відсутні. Аналогічним було і оформлення більшості видань латинського шрифту. Участь художника-гравера в них була мінімальною. Усе це, природно, призвело до певного зниження естетичної вартості видань. Проте поступово вироблялися нові засади мистецького конструювання книги шляхом добору відповідних шрифтів, найбільш вдалого співвідношення задрукованих і незадрукованих площин. Цікавим явищем у оформленні наукової та навчальної книги XVIII ст. були мідеритні ілюстрації, пізнавальні за призначенням, але не позбавлені й художньої вартості.

До цієї частини каталога, як і до попередніх, включено книги, надруковані кириличним (старослов'янським і «гражданським») та латинським (антиквою і готичним) шрифтами[†]. Основне місце в каталозі займають описи книг; описано також деякі різновиди друків у формі листівок (тези диспутів, одноаркушеві публікації творів художньої літератури, царські укази тощо).

Слід мати на увазі, що наприкінці XVIII ст. було надруковано чимало книг, у яких місце видання з різних міркувань (найчастіше для уникнення цензурних переслідувань) не вказане або вказане неправильно. До каталога не включені книги з вказівкою про надрукування в українських містах, якщо вдалося встановити, що книга друкувалася за межами України. Це стосується, зокрема, видань варшавського видавця і книгаря Міхала Грелля, де подано Львів у числі кількох місць видання; насправді книги друкувалися у Лейпцігу, Дрездені або Варшаві. Однак у зв'язку з недостатнім вивченням друкарства кінця XVIII ст. справжнє місце деяких видань (наприклад, старообрядницьких книг з вказівкою на почаївську або львівську друкарні) не вдалося перевірити.

У вступній частині до першої книги цього видання зазначалося, що стародруки, про які є суперечливі або не досить надійні повідомлення у наукових працях чи бібліографічній літературі, до каталога не включені. Зокрема до каталога не увійшло понад 350 видань кириличного шрифту (з них 250, датованих XVIII ст.), які відомі лише з літературних джерел. Вони згадуються у відомих бібліографічних працях І. П. Каратаєва, В. М. Ундольського, А. Ф. Бичкова, Я. Ф. Головацького, А. С. Петрушевича, І. С. Свєнціцького та інших бібліографів, а також у наукових дослідженнях, присвячених вивченню окремих друкарських осередків України (наприклад, Ф. І. Тітова про друки Києво-Печерської лаври, Т. Н. Каменєвої про видання чернігівської друкарні тощо). Це в основному видання літургічного призначення, є серед них кілька друків світського змісту, в тому числі і букварів. Вони надруковані в різних друкарнях, найбільша кількість їх припадає на друкарні Києво-Печерської лаври і Почаївську. Напевно, значна частина згаданих стародруків потрапила до літературних джерел помилково, але є серед них, безсумнівно, й реальні видання, про що свідчать знахідки друків, існування яких раніше ставилося під сумнів. Наприклад, видання Букваря 1764 р. (друкарня Києво-Печерської лаври), яке значиться в «Очерке славяно-русской библиографии» В. М. Ундольського (під № 2406) і вважалося донедавна сумнівним, виявлено в бібліотеці Національного музею у Празі. Чимало українських видань XVII – XVIII ст., зареєстровані в старих рукописних каталогах і картотеках ряду бібліотек, музеїв і архівів, але у зв'язку з невпорядкованістю фондів не знайдені[‡]. Не вдалося перевірити також вірогідність даних про деякі українські друки (відсутні в бібліографії), які нам надіслали з-за кордону.

Бібліографічні описи включених до каталога книг розміщено в хронологічній послідовності їх видання. Після цього подано в алфавітному порядку видання, датування яких не вдалося уточнити, а також додатки і доповнення до першої книги і до першої частини другої книги. В додатках наводяться в хронологічній послідовності описи видань, виявлених вже після надрукування попередніх частин. Доповнення стосуються також окремих видань, які в попередніх частинах були описані не досить точно. Наприкінці книги вміщено покажчики до обох частин другої книги: алфавітний покажчик стародруків (впорядкований за алфавітом прізвищ авторів і назв книг), покажчик стародруків за друкарнями, покажчик прізвищ, імен і монограм граверів, загальний іменний покажчик (включає прізвища, імена, криптоніми авторів і усіх осіб, згаданих у назвах та описах книг).

Стародруки в основній частині каталога описано за тим же принципом, що й у першій книзі (Львів, 1981) та першій частині другої книги (Львів, 1983). Наприкінці описів стародруків подаються відомості про примірники. Вказуються бібліотеки, у яких працювали автори, і ті бібліотеки, які надіслали відомості про наявні у них примірники.

У першій книзі каталога Я. П. Запаском здійснено бібліографічний опис і характеристику художнього оформлення кириличних видань, Я. Д. Ісаєвичем – характеристику змісту кириличних видань і опис видань латинського шрифту. У другій книзі опис видань кириличного шрифту здійснено Я. П. Запаском, видань латинського шрифту – Я. Д. Ісаєвичем. Ілюстрації дібрані за першоджерелами Я. П. Запаском.

До каталога увійшов ряд видань, які дотепер не були згадані у бібліографічних покажчиках або описувалися не досить точно. Це стало можливим завдяки допомозі, наданій авторам працівниками ряду бібліотек і музеїв. Зокрема, цінні матеріали про унікальні примірники стародруків надали відділи рідкісної книги Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, бібліотеки АН СРСР, Державної публічної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна, Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР, Харківської наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Наукової бібліотеки Одеського державного університету ім. Мечникова, Державної бібліотеки Литовської РСР, Бібліотеки АН Литовської РСР, Інституту літературних досліджень Польської академії наук, Публічної бібліотеки м. Варшави, Національного музею у Празі, бібліотеки Академії СРР та ряду сховищ, згаданих у першій частині другої книги. Матеріали про українські стародруки, що зберігаються на Афоні, передав для включення до каталога кандидат історичних наук А. А. Турилов (Археографічна комісія АН СРСР). Усім колегам, які допомагали в зборі матеріалів для каталога, висловлюємо щиру вдячність.